ЩОДЕННИК ПОЇЗДКИ УКРАЇНОЮ: Дніпро та Запоріжжя – ще ближче до війни

Дні 6 і 7:

Поблизу нас, на заправній станції, ведуться протиповітряні дії. Від Дніпра до Запоріжжя фронт відчувається неприємно близько. Ми спускаємося під землю, щоб пройти підготовку до надання допомоги при масових травмах. Тут технології вбивають — і намагаються лікувати. Повернутися до 5-го дня.

Того вечора, їдучи на південь, ми відчули, що війна зовсім поруч. На заправній станції величезний бум пролунав неподалік. Зузана миттєво повернула нас назад на шосе. Пізніше ми дізналися, що це був зенітний вогонь. Тієї ночі біля нашого будинку пролунали ще два вибухи. Ніхто не шукав укриття.

П’ятниця, 31 жовтня
Дніпро — промислове місто, розташоване на обох берегах Дніпра, — здивувало нас своєю жвавою центральною барною та музичною сценою.

Протягом наступних двох днів ми відвідали мобільні бригади STEP-IN у Запоріжжі та Павлограді, що розташовані відповідно за 40 км та 100 км від лінії фронту. У Павлограді на заправках було повно військових; на дорогах переважали позашляховики; свіжі окопи розсікали сільську місцевість.

Субота, 1 листопада
«Козаки вірили, що метал зберігає пам’ять», — сказав Іван, опускаючи кувалду, щоб викувати медальйон із гільз від артилерійських снарядів. Одягнений у чорне, він виглядав як сучасне віддзеркалення козаків XVIII століття. Нам вручили ці медальйони на знак подяки за роботу MedAid.

Ми познайомилися з Іриною, якій ледь виповнилося 30 років, яка в рамках організації STEP-IN навчає лікарів та рятувальників наданню допомоги при політравмі. Організація STEP-IN, заснована вісім років тому в Іраку та діюча з 2022 року в Дніпрі, наразі керує сімома мобільними бригадами на сході України, до складу яких входять українські та іноземні медики, що надають допомогу найуразливішим верствам населення.

Ірина розповіла про свою втечу з окупованої росією території поблизу Азовського моря, де вона колись опинилася в пастці серед 5 000 автомобілів. Багато друзів залишилися там, змушені взяти російські паспорти, щоб мати доступ до медичної допомоги.

Ми вже бачили наслідки політравми у Львові: молоді чоловіки без ніг, які освоюють протези; майстерні, де виготовляють протези; попереду — місяці фізіотерапії.

В Ірині, Павлі, Кирилі, Ользі та отці Віталії ми побачили ту силу духу, яка допоможе Україні вистояти. У Зузані, Мартіні та їхніх командах ми побачили мужність іноземних волонтерів, які вирішили жити й працювати тут. А в медальйоні Івана ми побачили націю, що загартовується у вогні марних спроб Путіна повернути її собі.

Скрізь ми чули одну й ту саму фразу: «Це війна дронів». За нею слідують гранати, бомби, міни та ракети. Як часто казав Ґевін, одного дня додому повернуться понад 1,5 мільйона ветеранів. Окрім фізичних поранень, на нас чекає криза у сфері психічного здоров’я. Ми маємо підготуватися до цього вже зараз.

Зузана та Мартіна по черзі сиділи за кермом, і за один незабутній тиждень ми з Гевіном проїхали майже 2 000 км. Тієї ночі ми поїхали поїздом додому, до Польщі. Того тижня росіяни посилили атаки на енергетичну мережу, але, на щастя, залізниці залишили в спокої; це було щастям для нас, але не стало втіхою для мільйонів українців, які залишилися без опалення чи електроенергії, або й без того, й іншого.